Афонські відкриття

25 мая 2011

Тут монастирі нагадують величні старовинні фортеці, а в одному із них замість ігумені на престолі... сама Богородиця. Тут є виноградна лоза, яка росте із гробу Святого Стефана, дивним чином плодоносить уже 700 літ, і одна тільки її ягідка зцілює від безпліддя. Нетлінні мощі святих, яким, як кажуть, тут нема ліку, дари волхвів, принесені ними немовляті Ісусу, частинка дерева хреста Господнього, оригінали чудотворних ікон... Тут ніколи не ступала жіноча нога, бо це древня чернеча республіка, свята гора Афон, котра відкрила свої духовні багатства і для групи волинських паломників.

 

Піст і молитва, молитва і піст...

 

Можна навіть кілька разів побувати в Єрусалимі, де зосереджені найголовніші християнські святині, і ступала нога самого Ісуса Христа. Можна навіть бути присутнім при сходженні Благодатного вогню, купатися у річці Йордан і підніматися на гору Сінай, вклонятися кількатисячолітньому Мамврійському дубу. І тільки на Афоні, який щасливо уникнув велелюддя й бізнесового характеру Єрусалима, направду відчути суєтність земного життя...

 

– Такої радості духовної, такого спокою сердечного, такого переосмислення прожитого ніде раніше не переживав, – каже протоієрей Микола Бондарук, настоятель Свято-Хресто-Воздвиженського храму в мікрорайоні Теремно і секретар Волинської єпархії Української Православної Церкви.

 

Як і отець Валентин Марчук, голова інформаційно-просвітницького відділу єпархії, він на Афоні був уперше.

 

– Про Святу гору Афон пересічна віруюча чи невіруюча людина насправді чула дуже мало. Більшості відомо, що там багато монахів, чоловічих монастирів і туди не пускають жінок, що звідти на Волинь надходять копії чудотворних ікон. А яким Афон уявлявся вам - і яким побачили?

 

На це питання отці розказують, що перед поїздкою було трепетно і навіть трохи боязко, боязко в тому плані, чи достойні  ступити на ту Святу землю?.. Афон – одна велика гора на півострові, який відділений від іншої землі вузькою ущелиною, де стоїть державна митниця. Ніякого іншого транспортного сполучення, тільки морем. У квітні, коли невелика група волинських паломників із кількох духовних і кількох світських осіб побувала на Афоні, на вершині гірського хребта ще лежав сніг, і невеличкий храм Преображення Господнього, розташований тут, був недоступний.

 

На одному зі знімків отець Миколай дивиться, здається, у небо, що спонукало мене запитати, чи не виглядав він хмаринки, котра, за легендою, знаходиться над Афоном тоді, коли на ньому незримо присутня Божа Матінка. Адже цю святу землю вважають її земним уділом. На Афоні є монастир, де у кріслі настоятеля – сама Богородиця в образі ікони «Троєручниця», а чернеча братія обирає лише намісника.

 

– Ця хмаринка над Афоном завжди. Тільки сонце блисне, тільки небо очиститься – вона знову ж на своєму місці. Тобто Божа Матінка присутня тут завжди, – каже отець Микола.

 

Відкриттям для волинських паломників стала організаційна, якщо можна так сказати, побудова чернечого життя. Це власне монастирі, багато з яких приліпилися на схилі гори і своїми товстими мурами та архітектурою нагадують справжні фортеці. Афон у свій час пережив великі набіги піратів, які брали монахів у полон. Хоча ті не боялися смерті, але полону боялися, тому й захищалися такими мурами, котрі й гарматою не проб'єш. Всередині такого монастиря-фортеці стоїть центральний храм, але навіть в одному монастирі може бути кілька невеликих, домових і келійних церков.

 

У монастирях й проходить основне чернече життя. Проте є ще скити, які за своїм виглядом не традиційні. Більшості навіть духовних осіб, не посвячених у секрети Афону, скит видається такою собі печерою у скелі. Проте перші чернечі скити пішли з древнього Єгипту і в перекладі означали «село». Ось такі поселення, інколи навіть із будинками у кілька поверхів, й представлені на Афоні. То тут, то там на схилах гори розташовані від трьох до п'ятнадцяти таких будиночків, це й є скити. У кожному з них є власна церковця, в якій моляться монахи, які тут мешкають. Проте в недільні та святкові дні вони приєднуються до служби у монастирях.

 

– До речі, служби афонські дуже тривалі, – каже отець Микола. – Можуть тягтися і до 14-ти годин на добу! Адже піст і молитва, молитва і піст – це те, що й визначає життя Святої гори. Під час невеликих перерв присутні на службі можуть трохи відпочити на спеціальних кріслах. Вони стоять під стінами в храмах, мають підлокітники на висоті людського росту. І не сидиш, і не стоїш. Хоча можна підлокітники опустити і сісти зручно.

 

Третьою формою чернечого афонського життя є окремі келії. Це може бути окремий будиночок, де живуть від одного до трьох монахів. І є, врешті, відлюдники, які мешкають у печерах, під камінням, у дуплах, які на людські очі не з'являються, творячи вдень і вночі молитву Господу.

 

– Оскільки в основу життя насельників Афона покладено молитву, то тут є найняті люди, які трудяться, допомагають по господарству, доглядають маслинові, апельсинові, мандаринові сади, грядочки на городах. Десь проводять реставраційні роботи, десь дорогу ремонтують. І цікаво, що місцеві монахи знають, кому що доручити. Румуни добре фарбують, а болгари гарно кладуть цегляну кладку, – каже отець Валентин.

 

У скитах і в старців

 

Для учасників паломницької групи волинян щастям було не лише потрапити на Афон, а й помолитися і, головне, причаститися там. Скрізь у монастирях приймали їх дуже гостинно. Найперше давали випити водички, пригощали лукумом і маслинами. І це, до речі, часто була єдина їжа, яку споживали паломники. Тривав Великий піст, то ж споживали вони ще тільки овочі сирі та юшку з сочевиці. Проте сил не втрачали. Вдома, мабуть, на таких харчах і ноги б витяг, а на Афоні тільки додавалося духовного піднесення.

 

Радістю для кожного була зустріч із прозорливим старцем, греком, отцем Іоанном, який на Афоні вже 60 літ.

 

– Ми підготували для нього багато питань, та коли, врешті, зустрілися, то більшість із них відпали, видалися такими зрозумілими і неважливими, – каже отець Микола.

 

Старець мешкає у келії на схилі гори, куди треба було добиратися морем, а потім долати ще 1200 крутих і стрімких сходинок. Вразили його очі, глибокі й мудрі, і те, що в якийсь момент відчули: він просто читає їхні думки...

 

Далі мали відвідати скит праведної Анни, але коли старець запитав, куди йдемо, і почув відповідь, то перепитав: до Анни чи далі? Коли добралися до скиту, піднявшись ще вище у гори, втомилися, впали на лавки, то виявилося, що місць для ночівлі всій групі не вистачає. Тож їх пригостили водичкою і лукумом, але довелося йти ще далі, до одного з монастирів. Дуже поспішали, бо як стемніє і закриються монастирські ворота, то вже ніхто не відкриє, доведеться ночувати у горах. Проте встигли, їх прийняли.

 

Ігумен цього монастиря теж виявився святим і прозорливим чоловіком. Як розказав один із російськомовних монахів, в цю обитель приїжджає багато людей із Росії та України, якщо у них не ладиться в роботі. І після його благословення справи ідуть на лад. Всю ніч падав дощ, а вранці на морі почався дощ. Тоді наші паломники й зрозуміли побажання старця отця Іоанна йти не до скита праведної Анни, а далі. Бо якби ночували у скиту, то не змогли б вранці добратися у монастир чи повернутися назад. Цілу добу кораблі просто не ходили. А з боку монастиря вже був доїзд для автомашин. Інакше могли б і на зворотний літак спізнитися.

 

До речі на Святій горі наші паломники спробували пересуватися й афонським «таксі». Це звичайні робочі мули. Отець Валентин каже, що проїхати на них довше, ніж півкілометра, ніхто не зумів. Дуже круті стежки, коли коліном черкаєш скелю, а з іншого боку – глибоке провалля. Тому більше покладалися на власні ноги.

 

Поблизу гори Афон, але не на ній, є ще одне святе місце, де мусили побувати паломники. Це могилка старця Паїсія, чиї духовні труди нині, якщо можна так сказати, дуже популярні і багатьох людей вчать жити за Божими заповідями. Старець служив Господу на Афоні, проте заповів поховати себе за його межами. Можливо заради того, аби до місця його останнього земного спочинку могли прикластися і жінки, нога яких уже півтори тисячі років не ступала на Афон. Могилка напрочуд скромна, але ця ділянка землі просто випромінює благодать.

 

І «Всецариця», і... тепла десниця Марії-Магдалини

 

Стільки святинь, як на Афоні, можливо, більше нема ніде. Саме тут зберігаються дари волхвів, які вони принесли Ісусу-Богонемовляті. Тутешні монастирі бережуть і пояс Богородиці, і безліч древніх фресок, і величезну кількість книг у своїх бібліотеках. А стільки святих мощів, як зібрано тут, що вже і з рахунку збилися. І головне – що вони не захищені склом чи чим іншим, а відкриті для доступу. Як, наприклад, глава Іоанна Златоуста, у ковчежику, з відкритим вушком, на яке ангел нашіптував йому його безсмертні твори, і до нього можна прикластися.

 

Або десниця святої рівноапостольної Марії-Магдалини, яка вже дві тисячі років нетлінна, але ще й зберігає... людське тепло. Прикладалися наші паломники і до чесної глави святої Анастасії Узорішительниці, котру 3 червня доставлять і в Луцьк.

 

Тільки у монастирі Ватопед – сім чудотворних ікон, серед яких знаменита «Всецариця». Один із наших паломників признався, що пережив справжнє потрясіння, наче мороз по шкірі пішов, коли до неї приклався. Є на Афоні оригінали і «Троєручиці», і «Милостивої», і «Іверської» та інших святих образів.

 

– Проблем ніяких не відчувалося - ні домашніх, ні вселенських. Здавалося, що все ясно і зрозуміло, що ми тратимо нерви і сили не завжди на те, що потрібно, бо треба удосконалювати свою душу, – каже отець Микола.

 

– Таке враження, що на Афоні і час зупинився, – додає отець Валентин. – Ми бували у трапезних монастирів (а відвідали їх 16, кілька скитів і два святі джерела), то там така обстановка, як була у XV чи XVI століттях. І хочеться молитися, молитися, молитва наче ллється з самого серця.

 

Наталія Малімон

Источник: http://www.orthodox.lutsk.ua/

  • Темы
  • Комментарии (0)
  • Оставить комментарий