Престольне свято села Пожарки

10 января 2011

У неділю третього дня Різдва Христового, коли згадується память святого апостола первомученика  Стефана, престольне свято відзначали жителі села Пожарки Рожищенського району. З благословення митрополита Луцького і Волинського Ніфонта, святкове богослужіння очолив благочинний Рожищенської округи протоієрей Петро Іваничко,  якому співслужили священики запрошені на свято.  Богослужіння супроводжувалося співом двох хорів: місцевого та хору священиків під керівництвом, настоятеля храму Святого Івана Милостивого, села Любче, протоієрея Сергія Савієвського. Після читання Святого Євангелія повчальне слово сказав настоятель храму села Рудка Козинська протоієрей Петро Мазур.

По завершенні богослужіння було здійсненно хресний хід навколо храму. Було прочитано Святе Євангеліє та покроплено усіх Святою Водою. У своєму вітальному слові отець благочинний  побажав присутнім  Різдвяної радості та заступництва перед Богом небесного покровителя храму. Настоятель храму протоієрей Віталій Віннічук подякував усім за розділення святкової радості та побажав довголіття та спасіння.

Довідка.

Перша згадка про Пожарки датується 1591 роком. У всі віки пожарчуки були великими умільцями. Вони ткали полотно, плели чудові вироби з лози, майстрували вози, гарно вишивали і, звичайно ж вміли поратися біля землі. Вони завжди жили великою дружньою родиною, ділячи навпіл радість і печаль. Особливо пишається село своїм храмом в честь Святого Апостола Первомученика і Архідиякона Стефана. Праця Переверзєва «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» вказує, що храм побудований 1751 року. Церква в плані має вигляд хреста. Складається з притвору прямокутного, центральної частини та вівтаря, до якого добудована з південної сторони ризниця.

Центральний зруб храму завершується восьмигранним барабаном, над яким височить восьмигранний купол. Фасади церкви одноярусні, завершені простим карнизом. Прикрасою церкви є іконостас XVIII століття.

На південний захід від храму знаходиться двоярусна квадратна в плані завершена чотирисхилим шатром дзвіниця, яка була побудована в кінці XIX століття.

На протязі багатьох останніх літ настоятелем церкви є священик Віталій Віннічук, який невтомно й мудро несе свій послух на ниві Христовій. З 1996 року батюшка возносить молитви перед Престолом Божим і проповідує Слово Істини своїй пастві. Є при  храмі і недільна школа.

Багато наполегливості, зусиль і праці покладено ним та парафіянами на ремонт і благоустрій церкви й церковного будинку, а у 2007-2008 роках було розписано храм святими іконами, які стали  окрасою Божого дому.

Ікони у храмі написав відомий у Рожищенській окрузі та за її межами художник Василь Порфирійович Лук'янчук. П'ятнадцять величних і гарних ікон було зображено на древніх стінах церкви, це «Благословення дітей Господом», «Прийдіть до Мене всі струджені...», «Царські мученики», «Мчч. Віра, Надія, Любов і матір їх Софія», «Св. князі Борис та Гліб», «Всі святії землі Волинської», «Вигнання Адамаі Єви з раю», «Пророк Мойсей зі Скрижалями», «Преподобний Серафим Саровський», «Преподобний Сергій Радоніжзький», «Покрова Божої Матері» та інші.

Великого горя зазнало село  під час стихійного лиха у липні 2007 року. Багато покрівель будинків було зірвано шквальним вітром, не оминуло це і церкви. Могутні столітні дерева, які захищали від вітру храм, були вивернуті із землі з корінням. Багато металевих секцій огорожі та вхідна брама деревами були знищені вщент. Півтора місяці довелося розчищати та ремонтувати церкву.

Характерним є те, що в селі у якому нараховується 240 дворів, окрім православного храму діє молитовний будинок адвентистів сьомого дня. Близько 50 сімей святкує старозавітну суботу.

Дванадцять років тому до Свято-Стефанівської церкви були приписані такі села як Переспа,  Забара, Мирославка, Трилісці і Оленівка. Наданий час залишилась Оленівка, в якій нараховується 80 хат.

Славиться село своїми людьми, зокрема ігуменею Херувимою і монахинею Серафимою. Ігуменя Херувима народилася 3 грудня 1918 року в селі Пожарки у побожній сім'ї. У 18 років разом із сестрою Серафимою пішла в Обичанський монастир на Житомирщині. Під час війни матушка Херувима була регентом у своєму рідному селі. У 1955 році в Кременецькому жіночому монастирі на Тернопільщині прийняла чернецтво, несла послух регента на клиросі, у швейній майстерні. В 1959 році після закриття Кременецького монастиря вона із сестрою Серафимою перейшла на Рівненщину у Корецьку жіночу обитель.

23 січня 1991 року по благословінню Церкви, серед запустіння під керівництвом матушки Херувими знову у Кременецькому монастирі перед Престолом Господнім засвітилася лампада віри та щирої молитви. 20 серпня 1991 року матушка Херувима була возведена Преосвященим єпископом Тернопільським і Кременецьким Сергієм в сан ігумені й поставлена настоятелькою Свято-Богоявленського жіночого монастиря. Померла матушка ігуменя 14 лютого 1996 року.

 

 

  • Темы
  • Комментарии (0)
  • Оставить комментарий