Престольне свято міста Рожище

24 ноября 2010

У неділю в день святкування Собору Святого архистратига Михаїла престольне свято відзначали жителі міста Рожище. З благословення митрополита Луцького і Волинського Ніфонта святкове богослужіння очолив благочинний Рожищенської округи та настоятель храму протоієрей Петро Іваничко, якому співслужили священики району. Богослужіння супроводжувалося співом двох хорів: місцевих любительського та професійного. Після співу "Отче наш" проповідь виголосив настоятель Свято-Маріє-Магдалинівського храму села Насачевичі священик Олександр Михалевський, який розплвів про значимість Небесних сил безплотних.

По завершенню богослужіння відбувся хресний хід навколо храму. Було прочитано Святе Євангеліє та покропленол увсіх Святою Водою. У своєму вітальному слові отець благочинний побажав усім завжди перебуватим під заступництвом Ангела Хранителя, подякував духовенству та вірянам за свято, а також закликав усіх проспівати многоліття Блаженнішому митрополиту Володимиру, Предстоятелю Української православної Церкви, на честь його 75-річного ювілею.

Також з вітальним словом до людей звернувся присутній на богослужінні голова районної ради Музика Андрій Євгенович, який привітав усіх зі святом та побажав усім міцного здоровя.

 

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА МІСТА РОЖИЩЕ

Впорядкований мурований Свято-Михайлівський храм міста Рожище має свою довгу історію. За історичними відомостями сама місцевість Рожище відома з часів сивої давнини, про неї в Церковній літописі згадується ще в 1322 році у фундуневій записі князя Луцького і Володимирського Любарта Гедиміновича, де подані подаровані ним землі соборній церкві Іоанна Богослова в Луцькому замку на села Рожище, Теремно, Бущу, Мезоч - далі вказуються границі цих земель: от Пеечанки Бродку, от границы Серников, дорогою з не чистого до Любецького мосту, на болоте речьки Лютицы, по половине з Любчом грань, куди речька идет, лесы, урочищи до Колодезыков, пусчей, болоты голыми до Каменя леса Лютицею под здании остров наш Росохи в ставище бобровое, к Соколю, далече по половине дороги Чорторыское, через пущу нашу и ловисча, под черный лесок наш, Брадницею берег леса, под белую гору. Стырем, за монастир Дубищский, а от монастиря речкою Чорницею до мосту на дорозе з Дубысч до Сквоза, где се Чолнца з Ретовкою сходит, а Ретовкою до Чымовки, а потом пустивши Чымовку в право, а в лево Ретовкою поступаючи недалеко села нашого Своза, аж ту Прудницу идучи увесь лес Ретовкою п, з Ретовкою к Рожысчом, на запад сонце ./Подається за «Волинські Єпархіальні Відомості №24 21 августа 1895 года/

За народними переказами Рожище отримало свою назву від слова «роща». А великий знавець і дослідник волинських топонімів В.Ф.Покальчук вважав, що коренем назви є слово «рожь» - жито, отож Рожище - це «житнище», місце, де завжди вирощують хліб. Родючі грунти навколо Рожищ давали своїм трудівникам високу урожаї, і в наш час вони залишаються тим житнищем. Рожище не раз зазнавало спустошень під час нападків татар на Волинь, але, зважаючи на вигідне розташування, завжди відбудовувалося. У 1567 році король Сигізмунд Август надав йому права містечка.

Чи існувала в ті давні часи окрема церква в Рожищах – ніяких відомостей немає. Можливо, православне населення користувалося духовними послугами Дубищенського монастиря, про який згадується у цитованому вище документі. Або як переказували старі люди-«У нас на кладовищах були часові, там наші предки молилися…»

Про будову церкви в Рожищах згадано в Волинських Єпархіальних Відомостях №1-2 за 1895 рік в повідомленні про візитацію церков Волинської Єпархії Архієпископом Модестом 9 травня 1894 року: «По дорозі в Рожище /маршрут з Жидичина через село Кульчин/…Владику зустрічало 10 священиків в повному облаченні з хрестом і святою водою. Владика оглянув храм, преподав Архипастирьське благословення усім присутнім, як все це буває в такий момент.» Хронікар цієї події записав про храм так: «Церковь здесь деревяная, построенная во второрй половине восемнадцатого столетия униатским еписком Сильвестром Рудницьким во имя Архистратига Михаила. В нинешнем/девятнадцатому/столетии - /1890-1893/ наново отремонтирована и построена новая деревянная колокольня. С наружи имеет величиственный вид, а внутри весьма благол е пна. Иконостас, пятиярусный, весь раззолоченный. Владика, усмотрев чистоту опрятность и благолепие в церкви, высказал благодарность…» …

На жаль, цим величественным видом Рожищенського храму богобоязким парафіянам не довелося довго насолоджуватися. У 1914 році розпочалася Перша Світова війна, немало парафіян виїхали як «біженці», а храм був повністю знищенний воєнними діями 1914-1917рр.- спаленний ворожою артилерією.

З припиненням воєнних дій «біженці» повернулися в рідні оселі, заставши в мурованій каплиці на кладовищі примітивно обладнану «польову» церковцю, в якій молилися вояки-фронтовики. За ініціативою свідоміших парафіян було розпочато збір коштів на будову нового храму, на місці зруйнованого. Освячення наріжного каменю відбулося на початку 1922-1924рр. /при настоятелю храму о. Павлові Лукомському/. До початку Другої Світової війни стіни храму були виведені під дах, і через час военної окупації, завдяки усердним старанням парафіян, зокрема Церковного старости Наумчика Пилипа Дем’яновича, до дня храмового свята 21 листопада 1943 року будову храму було завершенно і відслуженно перше святкове Богослужіння. Бої за Рожище взимку 1944 року зробили значні пошкодження храму, але після відходу ворожих сил все заново відновленно і Богослужіння в храмі продовжуються по цей час.

Настоятелями храму, починаючи з часу скасування унії, в різні періоди були окремі священнослужителі, про яких точних відомостей немає, а вже в кінці дев’ятнадцятого століття відомі такі імена, як свящ. К.Гвоздиковський, його зять свящ. Гризентович Флор, згадуваний вище свящ. Павло Лукомський, а з 1933 року очолював парафію протоієрей В.Шаурель. З першого квітня 1951року настоятелем був протоієрей С.Говдій до першого травня 1990 року; з цього дня настоятелем храму становиться священик Петро Іваничко, хором керує диякон Володимир Лукашук.

За весь час існування храму безперервно і до тепер є церковний хор. Старостами були Гриневич А., Панасюк С., Маковський В., Шрай А., Гаврук П., Демчук Й.

Крім парафіяльного храму до парафії Рожище належали церкви у селі Топільне і в селі Вишеньки. Церква в селі Топільне була самостійною, у селі Вишеньки неперіодично відправлялися Богослужіння і треби. Перша була знищена за часів так званого періоду «застою», другу спалили польські повстанці 1943 року.

Садиба священика Рожищенської церкви знаходилася у селі Топільне, де частково були церковні наділи, проте була знищена війною.

На даному етапі існування настоятелем Свято-Михайлівського храму є благочинний Рожищенського району протоієрей Петро Іваничко. Його стараннями та стараннями прихожан у 2004 році був оновленний розпис храму, у 2008 році позолочені куполи. У 2009 році, митрополитом Луцьким і Волинський Ніфонтом, було освяченно новий престол на заміну старого, який з плином років зіпсувався. При храмі є два хори: церковний і професійний, функціонує недільна школа.

 

 

  • Темы
  • Комментарии (0)
  • Оставить комментарий