Радіо «Ера ФМ», Київ, прямий ефір 24.12.10 р.

01 марта 2011

 

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: 24 грудня в УНІАН об 13:30 відбудеться офіційна презентація Закону Божого для незрячих людей надрукованого шрифтом Брайля. Як повідомили УНІАН в пресофісі Української православної церкви відповідний проект реалізовано Волинською єпархією. Наші гості: Валентин Марчук, протоієрей, голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії Української православної церкви та Юрій Симончук, голова управління Волинської обласної організації «Українське товариство сліпих». Я була дуже здивована, коли пошукова система Google в запиті «Біблія шрифт Брайля» не видала жодного посилання. Я була просто шокована. Я чомусь була абсолютно впевнена, що Закон Божий шрифтом Брайля вже давно виданий і вільно є в продажу. Бо так і повинно бути в цивілізованому світі. Ви піонери в цій справі чи вже продовжувачі втіленої кимось колись ідеї?

Валентин МАРЧУК: Радість полягає в тому, що ми в деякій мірі все ж таки залишаємось піонерами. І приємно відзначити те, що відносно Біблії дійсно ні в Яндексі ні в Google Ви не знайдете. І це реалії нашого життя. Коли ми розпочинали нашу діяльність, то Інтернет не був настільки розповсюджений, як сьогодні. І коли ми познайомились з керуючим Волинської єпархії Митрополитом Луцикьм та Волинським Нифонтом та з головою Волинського УТОС Юрієм Прокоповичем, я звернув увагу, що у них в УТОСі була Біблія. Тобто були видання певної Біблії по Брайлю. І на моє запитання чи хтось читає? Була відповідь, ні, бо це закордонні видання в єдиному екземплярі. І Біблія, на початках особливо старого завіту, книги важкі для читання пересічних віруючих людей. І тоді виникла ідея, а чому б нам не спробувати разом сформувати і видати молитвослов, Закон Божий. Коли цю ідею донесли до різних людей, то багато людей просто посміхнулися, що не вдасться. Задум на початках був видавати для Волині, але коли ми зустрілися в Києві на фабриці звукозапису, там для незрячих друкують шрифтом Брайля, то ми зауважили, що якщо видавати, то видавати вже для всієї України. і фактично, коли ми видали молитвослов, наслідком цього видання сьогодні прекрасно вже стало повне видання Закону Божого. Ми повинні розуміти, що по Брайлю це не одна книжечка, а це декілька книг.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: І при чому не маленьких. Я вперше зараз тримаю у руках книгу надруковану шрифтом Брайля, то це лише частина?

Валентин МАРЧУК: Так, це навіть невеличка частина всього того, що є в нашому сьогоденні, в нашому житті. Найцікавіше те, що вперше у нас на Волині молитвослов Благословіння Великий Нифонт і троє студентів семінарії викололи вручну. Їх навчила дружина Юрія Прокоповича. Вони тренувалися протягом місяця і пізніше, як показала реальність, наслідки були прекрасні. В деякій мірі ми, коли друкували думали, що звідси передрукуємо по всій Україні. А виявилося, що зараз можна все зробити через комп’ютер і шрифтом Брайля розвовсюджити значно швидше.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: В той же час за місяць вивчити цей шрифт - досить стислі терміни, як на мене.

Юрій СИМОНЧУК: Шрифтом Брайля довго пальцями людина вчиться, щоб читати. А вивчити і читати його очима, це не так складно. Тільки треба терпіння і бажання. В нас з 2003 року заснувався реабілітаційний центр інвалідів зору. Це такого типу єдина навчальна установа по всій Україні. Є реабілітаційний центр у Києві, республіканський, але він трошки відрізняється від нашого. Ми зробили наголос на духовність. Хоча є затверджені програми Університету М. Драгоманова та інші напрямки, такі як орієнтація в просторі, домоведення, професійний напрямок. Але коли людина духовно бідна, то їй дуже в житті нелегко.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Навіть коли вона і здорова.

Юрій СИМОНЧУК: Так, навіть коли і здорова, вона дуже часто бідна, якщо вона духовно обмежена. Я звернувся до нашого Владики, а він - людина дуже добра сердцем. Може через те, що він сиротою ріс. Він зразу відгукнувся. Бо нам треба було освятити цей центр. В нас це було велике свято, коли ми освятили цей центр. У нас кожного тижня, ми визначили день, коли приходили окремо батюшки і проводили духовні заняття, а окремо семінаристи. Вони придивилися, як наші незрячі пишуть і виявили бажання самим. І вони зробили три екземпляра, а потім ми з отцем Валентином подумали поговорили, пошукали спонсора. Я звернувся до нашого будинку звукозапису і друку. Зараз він у тяжкому стані у зв’язку з фінансовими затрудненнями. Найшовся Леонід Бджолинський і допоміг нам, оплатив. І вийшли ці перші видання. Такого не було ніде. Мені не відомо такого, щоб такий молитвослов видавався. Другий етап був - Закон Божий, його перша частина. І коли наші почали читати, то стали виклики, а далі. Треба ж докінця його мати.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Бажано.

Юрій СИМОНЧУК: Бажано. Звернімо увагу на те, що ми, старші люди, усі пройшло через горнило атеїзму. І коли вже в новий час широко відкрилися церкви, зрячі люди туди пішли, мали можливість дома взяти і Житіє святих і любу духовну літературу, то для незрячих - це бар’єр. Нема, де почитати. А в нього дітки ростуть. Як вести себе навіть у церкві. Це ж не знали незрячі. У нас в тому плані почалась постійна клопітка робота. І Волинська єпархія в тому плані дуже багато нам допомогла. Перші служби Божі храм закритий, одні незрячі, іде служба по всіх правилах, а незрячим коментують тихенько семінаристи, батюшки, що означає той чи інший пісноспів чи поворот батюшки. Все ж це має значення. Але ми незрячі того не знали і не розуміли. Ми добре знали атеїзм в ті часи. Наступна поїздка була в монастир читарійський. Там народився хор незрячих. У нас єдиний на Україні при Храмі Всіх Святих Землі Волинської є хор незрячих. Це 16 осіб, які всі інваліди зору. При першій наший поїздці не було інших паломників, лише ми. Тому що потрібно було спочатку людям показати обладнання храму. Це було дозволено. Ми обійшли, помацки познайомилися. В Царські врата не заходили, бо з нами були дівчата, жінки. Також ми були у Почаївській Лаврі. Це було величезне свято, коли ми приїхали шістьома автобусами людей на чолі з нашим Владикою Нифонтом на нічну службу. Вона була тільки для незрячих. А вранці нам відкрили мощі, спустили ікону. А в наступну поїздку наш хор незрячих брав участь у літургії. Це було вперше в історії Лаври. Це вже триває 8 років і вже не дивина, коли наші незрячі люди їдуть у Почаївську Лавру. Мені дуже приємно, що підключаються і інші області, зокрема з Рівного. Сьогодні храм відкритий всім, але людям, які позбавлені зору треба допомогти. І ця робота на Волині робиться. Ми надзвичайно вдячні єпархії Волинській, вони нас підтримують і матеріально. Цей реабілітаційний центр до сьогоднішнього дня державою не фінансується. В нас працюють ентузіасти. Там тільки кілька чоловіків - штатні працівники, а інші – ентузіасти. Із Почаївської Лаври три дні тому прийжджала завантажена машина різних продуктів: крупи, цукор, мука. Ми забезпечені харчуванням до літніх канікул. Зараз в ці дні вирішується питання в області, можливо почнеться фінансування з бюджету. Але це поки що тільки наша мрія. Раніше в церкву незрячий був маловхожий. І не тільки незрячий. Я Вам скажу, навіть візочник. Ви звертали увагу, сидить візочник біля церкви. Чому?

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Тому що не може заїхати в церкву.

Юрій СИМОНЧУК: Ви дуже добре сказали. А людина йде, бачить, що він стоїть і кладе копієчку. А не кожен приїхав по копієчку. Декого це засмучує і він вже другий раз туди не їде. Тут велика проблема в нас – доступності для людей на візочках до храму. Так воно складалося віками, так воно і є. Але сьогодні, коли двері стали ширшими, то мабудь і архітектори будуть враховувати, що треба мати на увазі, що є різні люди, різні прочани. Давайте подумаємо про незрячих: ми в храмі, іде священик з кадилом, якщо на ньому є бряскальця, то я вже чую і повертаюсь в ту сторону, але це далеко не скрізь є. Наші священики це вже знають. А якщо він йде з кадилом без звукового супровіду, то я почую, тільки коли він пройшов, почую запах. А бабусі не всі ж бачать, що я не бачу. Вони мене штовхають, чого ти стояв, а не повернувся. І це теж впливає. Тому навіть священикам це треба враховувати, що є різні прочани, які потребують допомоги і матеріальної, і духовної практичної поради, як себе вести у храмі. Навіть коли зряча людина зайшла перший раз у храм, то він бачить, що інші роблять і робить так само за ними. А незрячий, який пройшов через атеїзм, знає що робити? Ні. Тому ми робимо багато чого для повернення людини на Божу стежку.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Цього року до Всесвітнього дня інвалідів, що відзначався на початку місяця, побачили світ 6-ть дисків літературних збірок для сліпих та дітей зі слабким зором. Це були записані твори українською та російською мовами, і раніше вони не були доступні у аудіоформаті. Понад півтори тисячі дітей з вадами зору по всій країні ознайомилися з кращими зразками української та світової літератури завдяки аудіобібліотеці. Чи не розгядали Ви також варіант видання аудіокниги «Закон Божий»?

Валентин МАРЧУК: Над цим ми вже працюємо. Зазвичай церква ніколи не старається озвучити те, що ще не зроблено, але над цим ми вже працюємо. Думаємо, як правильно це зробити. Є і інші книги церковного вжитку, які необідні для віруючої людини. Все це ми стараємось робити безкоштовно. Тобто весь Закон Божий, всі первинні організації, куди були надіслані книги Закону Божого і Молитвослови, вони були надіслані безкоштовно. Приблизно книга коштує 50-70 грн., мінімум, це ціна друку. Але вдалося переконати людей, благодійників допомогти нам. Я використав систему, яка була вже вжита в свій час в одному з європейських парламентів. Але на той час я цього не міг знати, будучи молодим священослужителем, який розпочинав своє служіння. Я підходив до благодійника, і коли ми спілкувалися, я радив закрити очі чи зав’язати і таким чином нам поспілкуватися. І Ви знаєте, коли ми спілкувалися він казав, так, батюшка, це проблема.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Так радять і психологи. Багато є вправ з закритими очима, як сприймати світ.

Валентин МАРЧУК: І пізніше в Інтернеті я поглянув, що в одному з європейських парламентів, розглядаючи питання про виділення коштів для незрячих, один із парламетаріїв якраз запропонував зав’язати очі всім.

Юрій СИМОНЧУК: Це був генерал Шарль де Голль у Франції. До речі, французьке законодавство стосовно до незрячих - одне з найкращих у Європі. Він запропонував зав’язати очі і попрацювати.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Як логічно і просто. Все гінеальне- просто.

Юрій СИМОНЧУК: Так просто. І потім сказав, давайте приймемо закон. І люди зрозуміли. До речі, цього року наша молодь у Луцьку 15 жовтня зробила таку річ: нашому заступнику губернатора зав’язали очі і незрячий його вів через нашу Київську площу до роботи, до нашого приміщення обласної ради. А директора департамета соціальної політики вів інший незрячий. Уявляєте? В результаті в адміністрації нас гарно сприймають, двері тепер відкриті.

Валентин МАРЧУК: Результат вийшов і ефективний, і вийшло це ефектно. Ефективність в тому, що благодійники відгукнулися. Будь-якій благодійник, навіть найщиріша людина, чекає, щоб це було публічно, а на той час ми не могли уявити собі, що ми будемо презентувати Закон Божий. Що він буде настільки потрібний, що настільки виникла проблема в такій духовній літературі.

Юрій СИМОНЧУК: І головне, що буде до нього інтерес з боку незрячих людей.

Валентин МАРЧУК: Безперечно. І на починках, якби ті люди знали, які допомагали, вони відразу б допомогли. А так батюшка давайте потрішки. І ми з 2006 року по сьогодення видавали потрішки.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Ви давно вже втілюєте свій задум.

Валентин МАРЧУК: Так. А зараз воно вже пішло досить швидкими темпами. Тому що люди мають доступ до Інтернету, цікавляться, бачать. І мені що було саме дивно, це останній епізод, з Москви, з УТОСу Московського подзвонили до нас до Луцька і попросили три Молитвослова церковнослов’янською мовою, яке вживається під час Богослужінь. І я посміхнувся. Кажу, невже Ви в Москві не маєте можливості на сьогодні знайти благоlійника. Це ж не наше провінційне місто Луцьк.

Юрій СИМОНЧУК: Вони просили більше, але в нас вже не було можливості. Тільки три дали, тому що сьогодні потреба є його повторити. Але треба кошти.

Валентин МАРЧУК: Таким чином ми і працюємо. Нам вдається і приємно, що є Дніпропетровськ, Донецьк, котрі сьогодні духовно волають: «Батюшка, передайте». І ми закінчимо видання і буде повтор по всій Україні, щоб забезпечити всі первинні організації, всі школи для незрячих і всі бібліотеки.

СЛУХАЧ: Як Ви дивитесь на те, що в нас так забруднюється екологія?

Валентин МАРЧУК: Ми розуміємо і читали звернення і Предстоятеля нашої Православної церкви, і взагалі про потяг священослужителів. Завжди використовується те, що церква стає на захист природи. Тому що ми повинні пам’ятати, що через природу ми пізнаємо Бога. І коли людина підіймає руку на природу, забруднюючи екологію, не зберігаючи правила екологічної системи, це фактично є порушенням Закону Божого і відповідно це є певний гріх. Тому ті люди, які відповідають за екологічний стан нашої держави, повинні розуміти, що цим самим вони йдуть проти Господа. І зберігати здоров’я нації, екологічне здоров’я нашої держави - це завдання кожного пересічного громадянина нашої держави. Відповідно, кожної віруючої людини.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Повертаючись до Закону Божого, надрукованого для незрячих людей, Ви говорили, що починалася ініціатива з поклику серця, непідтриманого ще фінансами. І зараз це все виростає у величезний всеукраїнський проект. І це дуже добре. Однак як ми говорили, це все не дешево. І все ж таки, який наклад Ви плануєте? Про який мрієте? Яким накладом вже виданий Закон Божий?

Валентин МАРЧУК: Я щасливий, що фактично вже забезпечені всі первинні організації. Кожна книга - це приблизно, наклад 1000 екземплярів. Тобто забезпечити усіх. Але коли виникла сьогодні потреба, і ми для презентації шукали декілька яскравих, гарних примірників, то ми побачили, що потреба досить велика. А відносно сердця, про яке Ви зауважили, я щасливий, що працюю під керівництвом доброго Владики Нифонта, який відразу відгукнувся і промовив: «Давай, синку, працюєм». Ентузіазм нехай без коштів, але Господь помилує і підтримає. Так і вийшло. І сьогодні радість, момент того, що ми так потрібні.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Слава Богу, що знайшлися люди, які допомогли.

Валентин МАРЧУК: Цікаво, що перший благодійник подзвонив сам. Ми зробили через один відомий український телеканал телерепортаж про те, що зробили наші хлопці. І він сам подзвонив. Сказав, що «Батюшка, я готовий підтримати, практично в деякій мірі не розуміючи цілі цього проекту». Але коли зрозумів ціль, то з більшою радістю нам допоміг. Сьогодні він отримав нагороду від Предстоятеля нашої церкви Блаженішого Митрополита Володимира, коли сам Блаженіший казав, що Ви робите дуже чудесну інформаційну, милосердну, соціальну справу, я всією душею і тілом з Вами.

СЛУХАЧКА: Тетяна, Київська обл. Я психолог. Низько схиляю голову над тією надзвичайною роботою, яку Ви робите. І скажу Вам, що в мене в кабінеті психології вісить такий лозунг: «Навчись спочатку доброчесті, а потім мудрості». Так от букварем доброчесті є Закон Божий. Він вчить не тільки тому, як поводити себе в храмі. А він дає осмислене розуміння того, що ти віриш і як ти віриш. Я вважаю, що кожній дитині початкових класів потрібно настільною книгою мати як буквар, так і Закон Божий. Пусту душу наповнити змістом надзвичайно важко. І тому як Ви вважаєте, чи не потрібно нам все таки повернутись до того, щоб поруч з букварем в початковій школі був Закон Божий? І хай кожна людина його прочитає і буде знати, в що вона вірує, як вона вірує і чи вона істинно вірує.

Юрій СИМОНЧУК: Я би наприклад, починав з дитячого садочка. На картинках, на невеличких прикладах. Бо молоде деревце легше направити, ніж коли воно росле. Хоч і нам дорослим, немолодим людям, і мені колись ще в студентські роки дуже хотілося почитати Біблію, почитати Закон Божий, але не було такої можливості. А сьогодні є така можливість для зрячих людей. А нам людям, які цього не можуть зробити треба або озвучити, або шрифтом Брайля. Нажаль, шрифтом Брайля володіють далеко не всі. І їх требя навчити. А для того щоб їх навчити, знову ж треба кошти. Треба приладдя, яке на Україні не випускається, спеціальна дошка, спеціальний папір. Тому тут одне за друге зачеплюється. І треба фінансову підтримку цій добрій справі. І треба починати з дитинства. Щоб тато, починаючи вчити азбуці, одразу брав за ручку і вів до храму. І зразу мав можливість почитати йому Закон Божій.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Як в переказі про те, як жінка прийшла до мудреця і запитала: «Моїй дитині три роки, коли мені починати її виховувати?» Він каже: «Ви вже запізнилися на три роки. Треба було починати це робити, коли дитина була в утробі матері».

Валентин МАРЧУК: Це правильно. Я вдячній, пані Тетяні за чудову підказку. Хотілось зауважити, що коли ми видали Молитвослов, я довгий час провів над задумом, що видати далі. І розумів, що треба видати щось надзвичайне, щось необхідне і корисне. І я на декілька хвилин перенісся у своє дитинство. З чого я розпочав зустріч з Богом? Із Закону Божого. Відомий Закон Божий Слободського. Я пригадую всі картинки. Я пригадую по сьогоднішній день, на якій сторінці що я знайшов цікавого для себе, маленького хлопчика, який вперше переступив свідомо поріг храму. От тут і виникла відповідь на запитання. Закон Божий! Щоб дітки вчилися читати по Брайлю скажімо із Закону Божого. А чому б ні? І досить гарне зауваження, щоб в школах дійсно розпочинали сьогодні разом з буквариком вивчати Закон Божий. І безперечно тоді в нашій державі було б менше проблем, менше корупції.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: І в сім’ях, і в державі.

Валентин МАРЧУК: Так. І приємно, що Закон Божий варто читати не лише дітям, а й дорослим. Як Ви зауважили стосовно мудреця, як би мама читала Закон Божий, у нас би сьогодні не було б проблем. Церква би не кричала, не плакала за аборти та інші такі питання, які на сьогоднішній день виникають у полеміці «церква і суспільство». Люди б розуміли нагальні питання.

СЛУХАЧ: Валентин. Мені 40 років і, приходячи до церкви. я не завжди знаю, як себе вести. Але півроку назад я по телебаченню чув, ніби видана книжечка «Дорога до храму»чи «Дорога до церкви» називається. І там описано, як поводитися в храмі Божому. Чи це правда і де її можна придбати?

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Я думаю, що такі книжки є в кожній церкві.

Валентин МАРЧУК: Безперечно. У кожному храмі можно знайти книжку, як себе поводити в храмі. Сьогодні літератури достатньо. Хто має можливість користуватися Інтернетом, там також на Православних наших Інтернет-ресурсах можна знайти цю інформацію.

Юрій СИМОНЧУК: Повинно бути це видання у Почаївській Лаврі.

Валентин МАРЧУК: Зараз фактично таку книгу можна знайти у кожній церкві. Раніше можна було знайти тільки в Києві чи в Почаєві. А сьогодні кожен священослужитель може дотати цю книгу, якщо є потреба в ній у віруючої людини.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Чого не скажеш про літературу духовну шрифтом Брайля.

Валентин МАРЧУК: Безперечно. Ось тут ми і хочем звертати увагу, щоб були диски. Тому що з дисками і людині легше і сьогодні соціальний проект, наскільки держава підтримує різними магнітофонами, тими засобами, які можна використовувати для читання цієї літератури. У нашій семінарії з реалібітаціного центра навчається незрячий студент. Це в духовному середньому навчальному закладі навчається студент. Незрячий повнітю. Але він настільки адаптувався у Луцьку, що сам ходить, сам проповідує і є шестипсалміє – це шість псалмів в Псалтирі. Він виходить на середину і по пам’яті.

Юрій СИМОНЧУК: Це наш випускник. Він в нас був п’ять років. І все це, що він зараз вміє, наші реабілітологи, зокрема Надія Володимірівна, його навчили. Це в нас Олег Клименюк. Він - молодчина. Вже на третьому курсі. Тотально незрячий і довів, що навчання також доступне для незрячих.

СЛУХАЧКА: Київ. Хочеться Вас попросити, надрукуйте для нашої влади хоча б 10-ть Заповідей Божих. Де пишуть не вбий, не бий, не вкради, не чужелож...

Юрій СИМОНЧУК: І щоб посприяли закупівлі цих магнітофонів бо попередні роки їх було достатньо. А на сьогодні на Волинську область є лише 37, коли у нас 2000 незрячих. У зв’язку з економічною кризою держава не закупила ці магнітофони.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Сьогодні в нас буде зустріч з Предстоятелем нашої церкви і головним офтальмологом. Вже в продовженні нашої співпраці ми хочем відкривати разом з церквою, разом з УТОСом спільний проект -офтольмалогічний кабінет. Купляти автомобіль, котрий буде їздити і допомагати людям. Вже з деякими клініками є усні домовленості про те, що вони будуть допомагати робити операції на катаракти для того, щоб люди не сліпли. Допомогти їм раніше. Також неділя шоста після Пасхи, це неділя про сліпого. Де в нас по всіх храмах збирають кошти для незрячих людей.

Юрій СИМОНЧУК: Це підтримав наш Владика і відродив традицію, яка була ще у Древній Русі. Коли в цей день в усіх храмах зверталася увага прочанам, що поруч Вас є люди іншої можливості і треба звернути на них увагу. І в нас на Волині, дякуючи Владиці, 10 років вже практикується.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Наприкінці нашої програми я би хотіла, щоб Ви звернулися до можливо не лише до незрячих людей. В Україні дуже багато людей з обмеженими можливостями і всі ми добре знаємо, який не цукор - їхне життя. І дуже багато серед них є зневірених, які опустили руки, які нічого не хочуть ні собі, ні комусь іншому допомагати.

Валентин МАРЧУК: Я завжди звертаю увагу на таку річ, Господь ніколи нікого не залишає. Кажуть, батько і мати залишать, а Господь ніколи. Ніколи не залишить сироту, незрячу людину. Гляньте на Віктора Прокоповича, він - повністю незряча людина, але настільки ефективна, ефектна, працювита. Мені зрячому священику завжди говорить працюймо і Господь нам буде допомагати.

Юрій СИМОНЧУК: Нема тупіків в житті, є тупіки в голові. Якщо в душі є Божий промінчик, то буде все добре. Тримайтеся і не здавайтеся.

 

Тетяна ДЕМ’ЯНЕНКО: Краще сліпі очі, ніж сліпе серце.

 

Источник: http://www.orthodox.lutsk.ua/

  • Темы
  • Комментарии (0)
  • Оставить комментарий