Ніколи не здавайся!

23 апреля 2011

У храмі на богослужіннях співає хор незрячих

За роки репетицій ці люди          Протиїєрей Олександр Мазурак

стали однією сім’єю. Вони           з учасниками хору незрячих

переймаються клопотами          Протиїєрей Олександр Мазурак
 

один одного, шкодують,               з учасниками хору незрячих

 

коли хтось не витримує і покидає колектив. Адже тільки щонеділі вдосвітка зібратися і доїхати на 6.30 до храму Всіх святих землі Волинської, що в Луцьку, аби взяти участь у богослужінні, потрібно мати і бажання, і силу волі, і терпіння. Тим більше, що люди з вадами зору подорожувати самостійно не можуть.

Якось вже так склалося, що утосівці Луцька активно співпрацюють з Волинською єпархією.

– У 2002 році була організована поїздка в Чарторийський чоловічий монастир, що в Маневицькому районі. І дорогою туди з’явилася думка, що непогано було б мати церковний духовний хор незрячих людей. Після цієї поїздки з благословення владики Ніфонта ми почали організовувати такий колектив, – розповів протоієрей Олександр Мазурак, котрий не перший рік працює з цими людьми. – У 2003 році на благодійному концерті для дітей-сиріт цей хор вперше заспівав дві колядки. Владика одразу ж благословив, щоб ми співали на першій літургії у храмі Всіх святих землі Волинської. Тоді у хорі брало участь шестеро жіночок. Хоча з роками чисельність хору зростає. Дехто приходить на репетиції сім’ями. Адже незрячу людину рано-вранці обов’язково хтось повинен супроводжувати. Наприклад, у нас співає мама, а донька, котра її привозить до церкви, також долучилася до нашого колективу. Тепер вже й вона не може уявити себе поза колективом.

Хор незрячих – це люди, котрі частково втратили зір або ж повністю не бачать світу. За шість років тяжкої праці вони стали творчим колективом, чий спів справді зачаровує і не залишає душу байдужою.

– Мені приємно, – продовжує отець Олександр, – що ці люди мають велике терпіння. Адже члени нашого колективу мешкають у різних куточках Луцька. Хтось добирається в храм аж з району ДПЗ, хтось із 40 кварталу, але ніхто ніколи не запізнюється, всі дисципліновані, активні. Крім того, на сьогодні хор може повністю самостійно співати літургію.

– А чи маєте вже якийсь свій репертуар духовних піснеспівів. Адже знаю, що ви завжди активні учасники благодійних концертів?

– Кожного року хор додає до свого репертуару по одній-дві колядки. Деякі твори під час літургії вивчили різними мелодіями. Скажімо, “Іже Херувими” хор може виконати трьома мелодіями. Співаємо пісні різних композиторів. А основна мета – це перебування на службі Божій. І щоб ці люди відчували себе повноцінними християнами.

Самі хористи кажуть, що з ними працювати священику складно. Адже нот вони не бачать, слів – також. Батюшці доводиться по кілька разів повторювати текст і наспівувати мелодію. Але отець Олександр запевнив, що для нього ці репетиції – одне задоволення. Адже декотрі хористи  мають настільки ідеальний слух, що іноді виправляють... і самого священика.

– Навіть інколи зауважують: “Ви, батюшко, добре подивіться, щось там не так звучить...” – продовжує керівник хору протоієрей Олександр Мазурак. – Хоча спочатку було нелегко. Насамперед люди звикали один до одного. Потрібно було вивчити слова і усвідомити, що духовні піснеспіви є водночас молитвою, і треба вкласти сюди душу, щоб спонукати ними всіх, хто стоїть у храмі, також щиросердно молитися.

За шість років занять у хорі люди настільки здружилися, що вітають один одного зі всіма святами, днями народження. Тобто стали однією сім’єю.

Галина Гуляй запевняє, що якщо хоч одне богослужіння пропустить, то у неї таке відчуття, ніби неділі й не було. Такої ж думки і її донька Тетяна. Щонеділі вони разом вирушають у храм.

Лідія Дороніна  у хорі також з початку створення колективу. Родом вона з Ковельського району. Коли переїхала жити до Луцька, то стала активною хористкою. І так через  спілкування з однодумцями, як каже, через вивчення Біблії та заняття у хорі, вона наблизилась до Бога. Хоча колись боялася навіть зайти в церкву. Через проблеми із зором соромилася поставити свічку, щоб з кимось не стикнутися. А от Орест Кацюба здобув музичну освіту, хоч зовсім не бачить. Грає на баяні, трубі, скрипці. Каже, що хороший слух йому передався від рідних, адже співала у церковному хорі його мама. Гарний голос мала і бабуся.

Старостою хору є Інна Хом’як. Вона й телефонує всім учасникам, коли потрібно зібратися на репетицію в гуртожитку для незрячих, що неподалік церкви Всіх святих землі Волинської. Зараз жінка навчається в духовній семінарії. Зізналася, що коли хор тільки засновувався, то й сон не брав – так хвилювалася, щоб все було добре. А пісні, бувало, розучувала ночами.

Щорічно хор бере участь у благодійних концертах, співав у Почаївській лаврі під час літургії, у Чарторийському та Зимненському монастирях. У планах – відвідати всі волинські райцентри з різдвяними концертами.

Марія ДУБУК,

Волинська область


Источник: http://www.orthodox.lutsk.ua/

  • Темы
  • Комментарии (0)
  • Оставить комментарий